27 жовтня, у день пам’яти Нестора Літописця, Ліцей №8 разом із Україною відзначає День української писемности та мови.

Велика шана автору «Повісті минулих літ», але чому свою писемність маємо починати від нього, щойно з кінця ХІ –початку ХІІ ст.? І це попри те, що нашу писемність фіксують численні археологічні пам’ятки від помережаних письменами гончарних виробів бронзової доби на Донбасі та правобережному Подніпров’ї до цілої «бібліотеки» Кам’яної могили віком щонайменше 5 тисячоліть до н.е.! Попри визнання давньогрецького історика Діодора Сицилійського, що його рідне (давньогрецьке) письмо насправді давньоукраїнське: «Хоча ці букви й називають фінікійськими, тому що їх привезли до еллінів з країни фінікійців, їх можна було б назвати пелазгійськими, оскільки ними послуговувалися пелазги» (маленька довідка: «пелазги» – давня назва праукраїнців; Фінікія на час створення письма називалася Фанагорією, а сьогодні це – Таманський півострів). Попри те, що вже давно доведено: міт про золоте руно насправді не про золоту вовну барана, а про золоті руни  – священне рунічне письмо, – вивезене з території України - Руси для подальшого ширення у світі! Попри твердження Саксона Граматика, данського історика ХІІІ ст., що «всі божеські писання руською мовою писані»! – попри це все ми починаємо свою писемність від Нестора й молимося на Кирила та Мефодія, які нам, «неписьменним», «подарували грамоту»!

Сьогодні ми пишемо диктант національної єдности. Єднаймося у Слові, яке є свідком нашої тисячолітньої присутности на своїй землі! Не від Нестора, а  справіку.